Acts 16 (BONUT2)
1 Павло прийшов у Дервію та Лістру. Там був учень, на ім’я Тимофій. Його мати була віруючою юдейкою, а батько – греком. 2 Про Тимофія добре свідчили брати з Лістри та Іконії. 3 Павло схотів узяти його із собою в подорож і, узявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали, що його батько був греком. 4 Проходячи через міста, Павло й брати закликали віруючих дотримуватися рішень, прийнятих апостолами та старійшинами в Єрусалимі. 5 А церкви зміцнювались у вірі та кількісно зростали щодня. 6 Вони проходили через Фригію та Галатійську місцевість, але Дух Святий не дозволив звіщати Слово в Азії. 7 Коли підійшли до Місії, спробували піти до Вітинії, але Дух Ісуса не дозволив. 8 Вони пройшли Місію та прийшли в Троаду. 9 Уночі Павлові було видіння: з’явився чоловік із Македонії, який стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам!» 10 Після цього видіння, ми вирішили відразу ж піти до Македонії, зрозумівши, що Бог кличе нас проповідувати їм Добру Звістку. 11 Отже, з Троади ми відпливли прямо в Самофракію, а наступного дня – у Неаполь; 12 звідти ж – до міста Филиппи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і залишилися в тому місті на декілька днів. 13 У Суботу ми вийшли за ворота до річки, де, за звичаєм, було місце для молитви. Присівши, почали розмовляти з жінками, які там зібралися. 14 Серед них була одна, на ім’я Лідія, з міста Тіятира, вона торгувала пурпуровою тканиною. Лідія шанувала Бога. Господь відкрив її серце, щоб уважно сприймала все сказане Павлом. 15 Після того, як вона та її родина були охрещені, Лідія запросила нас, кажучи: «Якщо ви вважаєте мене вірною Господеві, то зайдіть до мого дому й живіть». І переконала нас. 16 Одного дня, коли ми йшли до місця молитви, нас зустріла служниця, яка мала віщунського духа. Ворожінням вона приносила великий прибуток своїм господарям. 17 Вона, ідучи за Павлом та за нами, голосно казала: «Ці люди – раби Всевишнього Бога, які звіщають вам шлях спасіння!» 18 Вона це робила упродовж багатьох днів. Тоді, обурившись, Павло обернувся й промовив духові: «В ім’я Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї!» І тієї ж миті дух вийшов із неї. 19 Коли господарі служниці побачили, що їхня надія на прибуток пропала, вони схопили Павла та Силу й повели на площу до керівників міста. 20 Привівши їх до магістрату, сказали: «Ці люди – юдеї, що каламутять наше місто 21 й звіщають звичаї, які нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати». 22 Натовп теж повстав проти них, і керівники міста, здерши з них одяг, наказали побити їх палицями. 23 Завдавши їм багато ударів, кинули у в’язницю та наказали тюремникові пильно їх охороняти. 24 Отримавши такий наказ, він кинув їх у внутрішню в’язницю й забив їхні ноги в колоду. 25 Опівночі Павло та Сила молилися та співали пісні Богові, а в’язні слухали їх. 26 Аж раптом стався сильний землетрус, так що основи в’язниці похитнулися. Одразу всі двері відчинилися, і ланцюги на всіх відстебнулися. 27 Коли тюремник прокинувся й побачив усі двері в’язниці відчиненими, то взявся за меч і хотів убити себе, думаючи, що в’язні втекли. 28 Але Павло голосно сказав:―Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут! 29 Тоді тюремник, попросивши факел, ускочив до в’язниці та, тремтячи, упав перед Павлом та Силою. 30 Він вивів їх на вулицю та спитав:―Панове, що мені робити, щоб отримати спасіння? 31 Вони відповіли:―Віруй у Господа Ісуса, і отримаєш спасіння ти й весь твій дім! 32 І проповідували Слово Господнє йому та всім, хто був у його домі. 33 Тієї ж нічної години тюремник узяв їх та обмив їхні рани. Потім негайно був охрещений він зі всіма своїми. 34 Привівши їх до свого дому, накрив для них стіл. І разом зі всіма домашніми радів, що повірив у Бога. 35 Коли настав день, керівники міста надіслали своїх слуг сказати тюремникові: «Відпусти цих людей!» 36 Тюремник сказав Павлові:―Керівники міста надіслали наказ відпустити вас. Отже, ви можете йти з миром! 37 Але Павло сказав їм:―Нас побили прилюдно, без судового розгляду, і, хоча ми громадяни Риму, кинули до в’язниці, а тепер вони бажають таємно нас вигнати? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас! 38 Слуги передали ці слова керівникам міста. Почувши, що Павло та Сила – римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли та вибачилися перед ними, вивели їх із в’язниці та благали, щоб вони залишили місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло та Сила попрямували до дому Лідії, де зустріли братів та підбадьорили їх. Після цього вони пішли далі.